вигадка
ВИ́ГАДКА, и, ж.
1. Те, що вигадане в результаті міркувань, роздумувань; рішення щодо якоїсь дії.
Він [Яків] любив усе по-своєму робити й за свої вигадки чіплявся так, як п'явка (Грицько Григоренко);
Вся несподіванка полягала в тому, що підпільники організували удаване кінознімання, щоб ближче підібратися до табору. Ця неймовірна вигадка настільки ошелешила німецькі голови, що вони сліпо всьому повірили... (Ю. Яновський);
// Те, що створене, винайдене.
Хлопець працював з піднесенням, яке гострою радістю пронизувало груди. Бачив, що його проста вигадка вдвічі прискорює роботу (О. Донченко).
2. Здатність вигадувати, винаходити.
Вигадка – свідок могутності людського розуму (М. Трублаїні);
Завдяки домислу та вигадці незрозумілі природні явища й суспільні події переводяться в легендах у ранг зрозумілих (з наук. літ.).
3. Те, що створене в уяві, чого немає і не було насправді.
[Андромаха:] Ти наче п'яна, помішала в купу і правду, й вигадку (Леся Українка);
От і кажіть, що сни – бабські вигадки і не віщують правди (В. Винниченко);
Сказати [дитині], що казка – вигадка, брехня, небувалість? Зруйнувати світ дитячої мрії? (О. Бердник).
4. Примхливе бажання, надумана потреба.
Оранка без худоби нам здавалася незбагненною вигадкою (О. Ковінька);
Мода – вигадка міста (О. Воропай);
// Витівка, придумана для розваги.
Парубкам подобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли (О. Стороженко);
Все село тішилося моїми вигадками, всі хлопці й дівчата носили прізвища, що я їх, бувало, надаю (Панас Мирний);
Петро лежав мовчки горілиць і байдужно слухав усі вигадки Корецького й Шипила (С. Черкасенко).
Словник української мови (СУМ-20)