вигрібати
ВИГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́гріб, ви́гребла, ло; мн. ви́гребли; док.
1. що. Гребучи, витягати, вибирати звідки-небудь щось сипке, розсипчасте і т. ін.
Взяв [Валя] граблі, сінце з-під яблунь вигрібає (С. Васильченко);
Зайченятком котиться [Ксеня] до припічка, вигрібає коцюбою жар і починає видувати вогонь (М. Стельмах);
Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (І. Нечуй-Левицький);
Вигріб [друг] жменю золотих (А. Малишко);
// Риючи, розгрібаючи, знаходити, видобувати що-небудь.
З'являлись [Кирило та Устя] тут, там, збирали квітки, вигрібали з-під листя гриби (М. Коцюбинський);
Нюхнув [Треф] .. і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст (Остап Вишня).
2. що. Гребучи, робити яму, заглибину в чому-небудь.
Каламар кректів [кректав], мружив брови й вигрібав у могилі небіжки ямку (І. Чендей);
Квочка вигребла яму саме серед огудиння (І. Нечуй-Левицький);
Він, молодий лікар санбату, пам'ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Д. Бедзик).
3. Гребучи веслами або руками, випливати куди-небудь.
Коли вже пустився берега, то пливи, вигрібай на бистрину (Ю. Мушкетик);
Хлопці, коли вже вигребли в море, тільки тоді помітили, що міноносець і катер підійшли до берега, де стояли баржі (П. Панч).
4. перен., жарг. Вибиратися, виходити зі складного, неприємного становища, відповідати за що-небудь.
Але яка підтримка, забудь це слово, все в цьому житті замішано на тобі, так що і вигрібати доведеться самому (С. Жадан).
Словник української мови (СУМ-20)