вигрібати

ВИГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́гріб, ви́гребла, ло; мн. ви́гребли; док.

1. що. Гребучи, витягати, вибирати звідки-небудь щось сипке, розсипчасте і т. ін.

Взяв [Валя] граблі, сінце з-під яблунь вигрібає (С. Васильченко);

Зайченятком котиться [Ксеня] до припічка, вигрібає коцюбою жар і починає видувати вогонь (М. Стельмах);

Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (І. Нечуй-Левицький);

Вигріб [друг] жменю золотих (А. Малишко);

// Риючи, розгрібаючи, знаходити, видобувати що-небудь.

З'являлись [Кирило та Устя] тут, там, збирали квітки, вигрібали з-під листя гриби (М. Коцюбинський);

Нюхнув [Треф] .. і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст (Остап Вишня).

2. що. Гребучи, робити яму, заглибину в чому-небудь.

Каламар кректів [кректав], мружив брови й вигрібав у могилі небіжки ямку (І. Чендей);

Квочка вигребла яму саме серед огудиння (І. Нечуй-Левицький);

Він, молодий лікар санбату, пам'ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Д. Бедзик).

3. Гребучи веслами або руками, випливати куди-небудь.

Коли вже пустився берега, то пливи, вигрібай на бистрину (Ю. Мушкетик);

Хлопці, коли вже вигребли в море, тільки тоді помітили, що міноносець і катер підійшли до берега, де стояли баржі (П. Панч).

4. перен., жарг. Вибиратися, виходити зі складного, неприємного становища, відповідати за що-небудь.

Але яка підтримка, забудь це слово, все в цьому житті замішано на тобі, так що і вигрібати доведеться самому (С. Жадан).