вигрібати

ВИГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ГРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́гріб, гребла, ло; док.

1. перех. Гребучи, витягати, вибирати звідки-небудь щось сипке, розсипчасте і т. ін.

Взяв [Валя] граблі, сінце з-під яблунь вигрібає (Вас., II, 1959, 183);

Зайченятком котиться [Ксеня] до припічка, вигрібає коцюбою жар і починає видувати вогонь (Стельмах, Хліб.., 1959, 388);

Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (Н.-Лев., III, 1956, 293);

Вигріб [друг] жменю золотих (Мал., І, 1956, 394);

// Риючи, розгрібаючи, знаходити, видобувати що-небудь.

З’являлись [Кирило та Устя] тут, там, збирали квітки, вигрібали з-під листя гриби (Коцюб., II, 1955, 214);

Нюхнув [Треф].. і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст (Вишня, І, 1956, 416).

2. перех. Гребучи, робити яму, заглибину в чому-небудь.

Квочка вигребла яму саме серед огудиння (Н.-Лев., II, 1956, 370);

Він, молодий лікар санбату, пам’ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 179).

3. неперех. Гребучи веслами або руками, випливати куди-небудь.

Хлопці, коли вже вигребли в море, тільки тоді помітили, що міноносець і катер підійшли до берега, де стояли баржі (Панч, II, 1956, 532);

Коли вже пустився берега, то пливи, вигрібай на бистрину (Мушк., Серце.., 1962, 7).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me