видко
ВИ́ДКО, розм.
1. пред. Те саме, що ви́дно 1, 2.
Галя вже знала, що козакова хата стоїть недалечко від церкви, з віконечок видко Дніпро (Марко Вовчок);
Видко село, горять шибки від сонця (Ю. Яновський);
Надворі видко, як удень: місяць стоїть серед неба (І. Нечуй-Левицький);
В кухні вже не було жовтого світла сонця, але ще було досить видко (В. Винниченко).
2. вставн. сл. Те саме, що ви́дно 3.
Неоднакові й тоді, видко, люди тут були: ті до ляха тягли, а ті – вже одлучались од нього (з легенди);
Мар'я вийшла за Свиридом. Видко, далеко вона його проводила, що не швидко вернулася (Панас Мирний);
Отямилась [Зінька] тільки на городі, в дядька Гордія, – видко, впала через тин, як бігла (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)