видний
ВИ́ДНИЙ, а, е.
1. Доступний зорові; видимий.
І уся Палестина Стала видна Мойсею з гори, Мов широка картина (І. Франко);
Іду й прислухаюся до тихого шамотіння дерев, їх верхів, не видних мені знизу з-за гілляк (М. Грушевський);
Димища та блискоти заслали Пуща-Водицький ліс, видний нам через амбразуру бліндажа (М. Бажан);
// Помітний.
Темна постать Андрія з ледве видним обличчям не ворушилась на полу (В. Винниченко).
2. перен. Який вигідно відрізняється від інших своїми рисами, зовнішністю і т. ін. (про людину).
Вона добре бачила, що її будучий зять не був ані гарний, ані видний хлопець (О. Кобилянська);
– А чули, братці, новину? – посміхнувся раптом Хома. – Нібито видний якийсь американський генерал нещодавно один з наших полків відвідав (О. Гончар);
// Який має певні успіхи, перспективний (про підприємство, установу і т. ін.).
– На електротехнічному заводі залишають. Технологом працюватиму. – Цікава спеціальність, і завод видний, – зауважив Діденко (П. Автомонов).
3. Ясний, світлий (перев. зі сл. ніч).
А ніч видна-таки, у хаті всі кутки світяться (Марко Вовчок);
Місяць так світить, ніч видна, хоч голки збирай (Панас Мирний);
Надворі осіння ніч – вітряна і видна (С. Васильченко);
Ніч зоряна, видна, в такі ночі співає степ (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)