видітися
ВИ́ДІТИСЯ, диться, недок., розм.
Те саме, що ба́читися.
То лиш від нього залежить, а не від неї, чи він схоче з нею видітися, чи ні (Л. Мартович);
– З вітцем видівся? – Не-не хоче він! – крикнув Мах (І. Білик);
Не хутко те буде... Чи й буде, чи ні? Не знаю. Та видиться все те мені (Леся Українка);
Мені ж донині Картини видяться оці: Чи то стоять дуби в долині, Чи два поранені бійці (А. Малишко);
Майже щоночі Люба виділась Геннадію уві сні (П. Автомонов);
І видиться тобі потемнілий став, степ, охололий від птаства і збирачів овочу, видиться вечір, заволочений хмарами, видиться хатка – без вікон і без дверей (В. Стус);
// безос.
– Такий мені, небожата, сон приснився, Бодай ніколи не явився! Видиться: моя галера цвіткована, мальована, Стала вся обідрана, на пожарі спускана (з думи);
Ще видиться: чужий далекий край, і серед степу, де горить калина, – могила (В. Стус);
// безос. Здаватися.
– А мені видиться, що він багато бреше (І. Франко);
– Мені видиться, Олено, – додала по хвилі, – що він інтересується тобою (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)