визискувати
ВИЗИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., кого, що.
Піддавати визиску; експлуатувати.
– Не йдіть на такі становища, де мали б ви мучити людей або визискувати! (І. Франко);
Коли я визискую ближнього, живу з його праці і не порятую його в біді, коли я кривджу вдову, сироту, безборонну людину, – живу не по правді (Б. Лепкий);
Тепер біднота взяла владу в свої руки й хоче загнуздати бая, щоб він не визискував своїх наймитів-пастухів (О. Донченко);
* Образно. Він тільки шляху шукав звільнитися з-під влади дівчини над собою, скинути ярмо цього нестямного чуття, що визискувало всі його духовні сили (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)