виказувати
ВИКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАЗАТИ, ажу, ажеш, док.
1. що, кому. Казати, висловлювати кому-небудь усе, що є на думці.
Дідова дочка прийде додому, а мачуха почне її бити і дідові виказувати: – Твоя дитина ледащо (О. Іваненко);
– Слухай лиш, Катре, чого-бо ти вгнівалась? Я правду тобі виказала, та я ж тобі і в пригоді стану (Марко Вовчок).
2. що, перен. Виявляти, показувати ознаки чого-небудь (почуттів, настрою і т. ін.).
Уся його постать виказувала цілковиту розгубленість (О. Донченко);
Лице його нічого не виказало: ні похвали, ні огуди (Панас Мирний);
Вона одвернулася до стіни, щоб не виказати свого хвилювання (В. Кучер).
3. кого, що. Видавати, викривати кого-небудь, робити донос.
Всі люди загомоніли, що осавула гріха не боїться: сам бреше ще й виказує панові, як люди крадуть панську пашню (І. Нечуй-Левицький);
Аж здивувалася стара, усіх чисто хуторян виказали, а хуторяни й справді жили, як коти в сметані (М. Хвильовий);
– Нас хтось виказав, Лука, в підпіллі є провокатор (І. Микитенко);
// Робити відомим що-небудь таємне, приховане; виявляти.
Сич вилетів на полювання. Стережись! Умри! Жодним рухом не виказуй своєї схованки! (О. Донченко);
Хтось втратив пильність і виказав явку, цим скористався ворог (Ю. Яновський).
(1) Вика́зувати / ви́казати себе́:
а) робити відомим своє місцеперебування.
Коли хто й ховався, то ховався спритно, не виказуючи себе жодним рухом (М. Трублаїні);
б) розкривати свої справжні погляди, риси характеру і т. ін.
В Баяна вистачає глузду і терпіння не виказувати себе всього й одразу (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)