виколювати
ВИКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́КОЛОТИ, лю, леш, док.
1. що. Колючи, пробивати що-небудь чимсь гострим, якимсь вістрям.
– Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! – заплакала Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький).
2. що. Колючи чим-небудь гострим, наносити знаки, літери, візерунки і т. ін.
Вправно орудуючи шприцями [шприцами], есесівки виколювали кожній жінці татуйований номер – п'ять чисел (А. Хижняк);
Згадка про це [безстрашну пісню полонених матросів], може, i втримала мене потiм у таборi, коли виколювали номер оцей на руці (О. Гончар).
3. тільки док., кого, що. Заколоти, вбити всіх.
Коли б свині роги, то б цілий світ виколола (Номис).
◇ (1) Хоч о́ко (о́чі) ви́коли (рідше ви́бий, ви́йми, ви́бери, повико́люй і т. ін.), перев. зі сл. темно, темінь і т. ін. – зовсім нічого не видно.
Ніч була темна-претемна, хоч око вийми (з легенди);
Темно, хоч очі повиколюй (Номис);
У хаті зовсім стало темно, що хоч око виколи... (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Шеремета (входить):] Свисни ще раз, бо темно, хоч око вибий (Мирослав Ірчан);
Дівчинка йде серед ночі Лісом дрімучим одна. Темно, хоч виколи очі, Мертва стоїть тишина (В. Бичко);
– Нічого ж не видно, хоч око вибери! (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)