викорінювати
ВИКОРІ́НЮВАТИ, юю, юєш, ВИКОРІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́КОРЕНИТИ, рідко ВИ́КОРІНИТИ, ню, ниш, док., кого, що.
Винищувати, усувати кого-, що-небудь.
Як чахне дерево, в якім Черв'як коріння підгризає, Так гордість у душі людській Всі добрі почини викоріняє (І. Франко);
– Ти директор, адміністратор. Ти повинен твердою рукою, коли бачиш неподобство, викорінювати його (Ю. Збанацький);
– Усі вони [пани] одним миром мазані, усіх давно пора викоренити геть дощенту, до душі! (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)