викрешувати
ВИКРЕ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КРЕСАТИ, ешу, ешеш, док., що.
1. Видобувати іскри, вогонь, ударяючи кресалом або металевим предметом по кременю, каменю, залізу.
Мотика часто натрапляє на камінь і викрешує з нього іскри (С. Чорнобривець);
Важко дихаючи, працювали бійці, скреготіли в темноті кайла, викрешуючи іскри, коли траплявся кам'янистий пласт (О. Гончар);
Я чув крiзь дрiмоту, як Микола викрешує вогонь (Р. Андріяшик);
Кинувся Наум, викресав вогню, засвітив світло (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. Вибивати, висікати ударами.
Я озираюся на річку, де кулі викрешують із криги фонтанчики білих бризок (Є. Доломан);
П'ять пострілів .. зіллялися в одночасну луну і, перш ніж дробини, падаючи, сіконули по листатому бобівникові й викресали на чистому стовпчики води, Богдан застрибав між купин, горлаючи щось дикунське і вказуючи на острівок, куди замертво плюхнулися дві качки, а решта стрімко набирала висоту (Є. Пашковський).
3. перен. Виявляти, викликати якісь почуття, емоції і т. ін.
Поет викрешує із свого серця велику надію на кращу долю, стверджуючи: “проснуться люди” (Б. Лепкий);
Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів – від блискавичного поціляння, навпроти себе, очима в очі, що викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (О. Забужко);
Хотіла уявити засміяне Варчине обличчя, але не змогла. Не могла викресати в грудях собі озлості супроти суперниці (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)