викрут
ВИ́КРУТ, у, ч.
1. розм. Незвичайний звивистий рух.
Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти (Леся Українка).
2. розм. Вигин, поворот.
Десь за викрутом вулиці зчинилася метушня, і поліцая з-перед Леся наче вітром змело... (І. Нижник);
Там, за викрутом дороги, вже відбувалася кривава тризна, але я думав про те з дивним отупінням, мої чуття позамерзали, змерзся й розум (Валерій Шевчук).
3. спорт. Гімнастична вправа з обертальним рухом у плечових суглобах.
Викрут із гімнастичною палицею необхідно виконувати з прямими руками (з навч. літ.);
4. перен., розм. Хитрий прийом, спритна дія.
Хто має викрути, не піде в некрути (прислів'я);
Хвилю вона думала, що весь той вступ – се тілько викрут закоханого чоловіка, фраза (І. Франко);
Тепер ніякі фарисейські викрути не поможуть (Б. Лепкий).
5. перен., розм. Те саме, що ви́хід 5.
– Справді, іншого й викруту немає! Нужда напосілася на козака, загризла його до смерті. Найкращі лицарі, цвіт Запорожжя, не витримують уже, тікають до чорногорців, до волохів, а то кидають шаблюки й міняють їх на чотки... (М. Старицький);
“Засвербіло в п'ятах! Кожен мнеться і заходити боїться. Ну що ж. Тепер викруту нема. Буду сидіти і ждати жданого”, – думає Тимко і присідає на поріжку (Григорій Тютюнник);
Я не боявся цих людей, але вмирати не хотів і шукав якогось викруту. І таки знайшов його (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)