викуп
ВИ́КУП, у, ч.
1. тільки одн. Дія за знач. ви́купити.
Я знав, знав, що, даючи горбатій перед юрбою 25 рублів на викуп скрині з хазяйських лап Тепи, я ображаю Тепу, ображаю навмисно (В. Винниченко);
Запитали Шевченкового пана Енгельгардта, а той за викуп Шевченка заправив 2500 карбованців (Панас Мирний);
Були під час весільного обряду і “викуп” молодої, і “прощання” з братом та дівуванням, і поетичне вбирання гільця (з публіц. літ.);
Викуп акцій підприємства.
2. Гроші чи інша плата, за яку викуповують кого-, що-небудь.
Виговський поїхав в Чигирин, щоб привезти викуп за Богдана... (І. Нечуй-Левицький);
– А викуп з тебе, Федоре, взяли великий за молоду? – запитали молодиці (І. Цюпа);
– Великий володар Аріаварти магараджа Хара-дева пропонує викуп за жінку, засуджену до страти (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)