вилягати
ВИЛЯГА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ЛЯГТИ, яже; мин. ч. ви́ліг, лягла, ло; док.
1. Лягати, падати на землю (про всіх або багатьох).
Я наче бачу: вози, ярма, воли, тагани, під таганами вогонь горить, а на таганах вечеря кипить, а кругом чумаки вилягли (з переказу);
Збуджений лежав [Данько] з Валериком поміж заробітчанами, що вилягли покотом (О. Гончар);
Дуб падав не сам. За одним замахом він скосив десятки дерев, що росли поблизу .. І вони вилягли поруч з дубом, покірні й нещасні (П. Загребельний).
2. перен. Гинути, помирати від голоду, хвороби, на полі бою і т. ін. (про всіх або багатьох).
Бігала Інна на виклики по хатах, бачила односельців, що вилягають цілими сім'ями, немовлят, що горять у високих температурах (О. Гончар);
Виляже взимку без корму худоба (І. Манжура).
3. Пригинатися стеблом до землі під власною вагою, від дії дощу, вітру і т. ін.
Тож і поставили вони, селекціонери, собі за мету – вивести новий сорт озимої пшениці .. Щоб була вона морозо- і посухостійкою, мала міцне стебло. Щоб не вилягала, коли вдарить злива з вітрами (Є. Доломан);
Досить поширений сорт озимої пшениці Безоста-1, який не вилягає, не осипається, відзначається високою врожайністю (з наук.-попул. літ.);
Не встояла [пшениця] проти дощів і вітрів, аж вилягла трохи (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)