виляти
ВИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.
1. Махати, рухати з боку в бік (хвостом, черевцем, стегнами і т. ін.).
Він помітив Горобенка і, виляючи хвостом, підбіг до ґанку. Бідний старий собака! (Б. Антоненко-Давидович);
Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч);
Бджола кружляє по стільниках, виляючи черевцем. Такий “танець”, як показали спостереження, – німа бджолина “мова” (з навч. літ.).
2. Рухатися, роблячи різкі повороти.
Троянці схаменулись, Та всі до Турна і сунулись; Пан Турн тут на слизьку попав! Виляв, хитрив і увивався, І тілько к Тибру що добрався, То в воду стриб, – пустився вплав (І. Котляревський);
Під час виступу на добродійному шоу в місті Селмер у спортивного автомобіля загорілись колеса, після чого він став виляти з одного боку в інший і врізався в натовп глядачів (з газ.);
Водій починає виляти машиною, ніби не дає піти нам на обгін (з Інтернету).
3. перен. Ухилятися від чого-небудь хитрощами, викрутами.
Ой вийду я за ворота, Гуляю, гуляю, Кличе мати вечеряти, Виляю, виляю (з народної пісні);
Виляти молотникові не можна: молотник не косар, – той сяде нагострити косу та й одпочине (Ганна Барвінок);
Гриць і Софійка гнівно, з запалом почали лаяти Андрія, Санька боронила його, Петрик виляв і не стояв ні за тих, ні за цих (В. Винниченко).
◇ (1) Виля́ти / завиля́ти хвосто́м:
а) хитруючи, зволікати що-небудь, ухилятися від чогось.
Тому нехай вірш мій оцей і звучить Як ще одна скарга на тих, хто замість служити виляє хвостом (С. Олійник);
А прус хвостом не завиляє.., Як дуже Дойда налягає, І як Чухрай угонку дав (І. Котляревський);
б) лукавити, лицемірити або підлещуватися до кого-небудь.
Лукавий чоловік словами нас голубить.. А ближче придивись ти – і видно, що виля хвостом (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)