вимарювати

ВИМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МАРИТИ, рю, риш, док., кого, що.

Створювати в уяві, думці, мріях; вимріювати.

Вовтузиться [Устина], розкривається, тоненькі рученята за голову закидає, водить розплющеними очима по хатній прозорій темряві і щось вимарює собі (С. Васильченко);

Також для рятунку від них [дрібничок] душа вимарює собі на допомогу .. багато вражень (В. Барка);

Як усі честолюбні провінціали, Лепаж з'явився і в Парижі, щоб стати тут тим, ким він себе вимарив (М. Слабошпицький).

Значення в інших словниках

1. вимарювати — вима́рювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вимарювати — ВИМРІ́ЮВАТИ (створювати в уяві, думках, мріях), ВИМРІВА́ТИ, ВИМА́РЮВАТИ, ОБМА́РЮВАТИ рідко; ОМРІ́ЮВАТИ (виношувати в думках). — Док.: ви́мріяти, ви́марити, обма́рити, омрі́яти. Її я вимріяв собі в ночах глухих безсонних... (В.  Словник синонімів української мови
3. вимарювати — ВИМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МАРИТИ, рю, риш, док., перех. Створювати в уяві, думці, мріях. Вовтузиться [Устина], розкривається, тоненькі рученята за голову закидає, водить розплющеними очима по хатній прозорій темряві і щось вимарює собі (Вас., І, 1959, 197).  Словник української мови в 11 томах