виняньчувати
ВИНЯ́НЬЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́НЯНЬЧИТИ, чу, чиш; наказ. сп. ви́няньч; док., кого.
Доглядаючи дитину, ростити її.
Виняньчуючи первістка, молоді батьки часто вдаються до допомоги досвідчених няньок (із журн.);
Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила? (Панас Мирний);
Ярину вона виняньчила з малих років і полюбила як рідну дитину (П. Панч);
* Образно. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)