винятковий
ВИНЯТКО́ВИЙ, а, е.
1. Який становить виняток.
Взагалі режим у статчастині був вельми тихий і працьовитий, можна сказати, винятковий для буйного трестівського життя (В. Підмогильний);
Летить раптом із столиці до губернатора казенна бумага – .. надати йому [Лук'янові] вільготи... хоча б у вигляді виняткового права на торгівлю водою по всьому Кримському тракту! (О. Гончар).
2. Який нечасто трапляється, особливий, надзвичайний.
Не раз ризикував [Яків] життям – рятував справу своєю винятковою стійкістю та холоднокровністю (Є. Кротевич);
Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення (Ю. Яновський);
Виняткові, незвичайні сюжети завжди захоплюють і на крилах дивовижності свого змісту перелітають від народу до народу, поширюються в просторі й часі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)