випадком
ВИ́ПА́ДКОМ, присл., розм.
Те саме, що випадко́во.
Його самого сливе що не видати стало, хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством, блідий та мовчущий (Марко Вовчок);
Зостались-но випадком дві тополі, Мов свідки ті пережитої долі (М. Старицький);
Я знав, що саме такі вироби нині уже неабияка цінність; їх тільки випадком можна відшукати на Полтавщині (з публіц. літ.);
// тільки випа́дком, у знач. вставн. сл., звичайно із запереч. не.
– Олег, випадком, не зазирне сьогодні до тебе? Дуже він мені потрібен (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)