випадком
ВИПА́ДКОМ, присл., рідко. Те саме, що випадко́во.
Його самого сливе що не видати стало, хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством., блідий та мовчущий (Вовчок, І, 1955, 347);
Зостались-но випадком дві тополі, Мов свідки ті пережитої долі (Стар., Поет. тв., 1958, 175);
// у знач. вставн. сл., звичайно із запереченням не, розм.
Словник української мови (СУМ-11)