випарювати
ВИПА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ПАРИТИ, рю, риш, док.
1. що. Тримаючи що-небудь над парою з окропом або обливаючи гарячою водою, змінювати його певні властивості (робити м'якшим, позбавляти деяких речовин, запаху і т. ін.).
Старенький показав мені, і як березову кору знімати, і як випарювати, і як тоненьким сосновим корінням шити берест (Ю. Логвин);
Подумки повертався до .. широких мисливських лиж, які з доброї ясенини дід випарював, загинав, натирав воском (Є. Пашковський);
// Очищати, позбавляти запаху посуд, заливаючи, обливаючи його гарячою водою, перев. настояною на травах.
[Оришка:] А чим ми завтра будем випарювать глечики, що деревію зовсім нема? (М. Кропивницький);
Мати випарює і вишкрібає діжку з-під капусти, крізь марлю з каністри проціджує березовий сік (Є. Пашковський);
Решту [м'яса] порубали, пересолили і склали в бочку, яку Степан випарив і підготував (В. Гжицький).
2. що. Перетворювати рідину на пару.
Клайд помацав рукою свій рушник. Він був майже сухий, тепло від вогнища випарило воду (В. Владко);
// Перетворюючи рідину на пару, одержувати в осаді яку-небудь речовину.
Випарював [Клим] сіль на Чорномор'ї (К. Гордієнко);
Після закінчення смаження м'ясний сік майже повністю випарюють, жир зливають, розводять бульйоном або водою, доводять до кипіння і проціджують (з навч. літ.).
3. тільки док., кого, перен., розм. Висікти, відшмагати кого-небудь.
– Пропав сердешний Левко!.. Послали до губернатора, а той .. послав, щоб його випарили... ох, лишечко! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Кого зловлю, велю так випарити, щоб йому відхотілося язиком молоти (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)