випинати
ВИПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПНУТИ, рідко ВИ́П'ЯСТИ, пну, пнеш, док.
1. що. Напружуючи, надимаючи, виставляти що-небудь наперед.
Мале дурне: пхикає собі, оченятами блискучими поводить, устоньки випинає (Панас Мирний);
Уславлений бунтарник [бунтар] Терпило колесом випинав могучу грудину з розстебнутого пальта і казав промову (С. Васильченко);
Хаєцький перший енергійно підводив голову, випнувши вуса вперед (О. Гончар);
// розм. Широко розкривати (очі); витріщати.
Кобза, як не випинав баньки, щоб розгледіть молодих, однак не розгледів: одно – далеченько, а друге – в юрбі (О. Стороженко).
2. кого, що, перен. Робити помітним, виділяти серед інших, наголошуючи на чому-небудь.
Випинаючи своє “я”, Горбенко охоче брав на себе обов'язок скрізь і всюди репрезентувати нашу дослідну станцію (Я. Гримайло);
– Коли пішла мова про лаври, ти випнув свою особу. Он який я: “дивіться і тіштеся!” (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)