випинати
ВИПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПНУТИ і рідко ВИ́П’ЯСТИ, пну, пнеш, док., перех.
1. Напружуючи, надимаючи, виставляти що-небудь наперед.
Мале дурне: пхикає собі, оченятами блискучими поводить, устоньки випинає (Мирний, І, 1954, 88);
Уславлений бунтарник Терпило колесом випинав могучу грудину з розстебнутого пальта і казав промову (Вас., Вибр., 1950, 123);
Хаєцький перший енергійно підводив голову, випнувши вуса вперед (Гончар, I, 1954, 41);
// Широко розкривати, витріщати (очі).
Кобза, як не випинав баньки, щоб розгледіть молодих, однак не розгледів: одно далеченько, а друге в юрбі (Стор., І, 1957, 360).
2. перен. Робити помітним, виділяти серед інших, наголошуючи на чому-небудь.
Випинаючи своє "я", Горбенко охоче брав на себе обов’язок скрізь і всюди репрезентувати нашу дослідну станцію (Грим., Подробиці.., 1956, 31);
— Коли пішла мова про лаври, ти випнув свою особу. Он який я: "дивіться і тіштеся!" (Рибак, Час.., 1960, 737).
Словник української мови (СУМ-11)