виповідати
ВИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПОВІСТИ, ім, іси, док., що.
1. Висловлювати, звіряти що-небудь комусь.
До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям (Д. Бедзик);
Чомусь ксьондзові і не хотілося, аби жінка усе виповідала йому: ці заборонені таємниці надто зближували б їх (М. Малиновська);
Дивиться [Мотря] на небо синє, гаряче, на дерева, повні овочів і листя, на силу і красу природи, і так їй дивно на серцю [серці], що й виповісти не може... (Б. Лепкий);
Осьмачка-студент, також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд і прагне виповісти гірку пісню рідного села (з публіц. літ.).
2. діал. Відмовляти в чому-небудь.
– А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)