випрягатися
ВИПРЯГА́ТИСЯ, а́ється, недок., ВИ́ПРЯГТИСЯ, яжеться, док.
1. Звільнятися від упряжі (перев. про коней, волів і т. ін.).
Се як віл у ярмі: коли не випряжеш – не випряжеться (Номис);
* Образно. Коли діти малі, батьки мусять крутитися, смикатися, тягнути того плуга, а як повиростали – потихеньку з плуга треба випрягатися, згадуючи і про себе (з газ.);
* У порівн. – От i все, Гришуню, приїхали! Розпрягаємось! – видихнув Гриць i повiв плечима, наче й справдi випрягався з невидимої шлеї (В. Яворівський).
2. тільки недок. Пас. до випряга́ти.
Коли військо переходить до захисту, коні тоді випрягаються, вози накочуються голоблями на вози, скріплюються ланцюгами (П. Панч);
Від рання й до заходу сонця тягли селяни панське ярмо, як ті воли, що випрягалися лише увечері (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)