випікати
ВИПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПЕКТИ, ечу, ечеш, док.; мин. ч. ви́пік, пекла, ло; наказ. сп. ви́печи; що.
1. Тримаючи певний час у гарячій печі, духовці і т. ін., виготовляти (хліб та інші вироби з тіста).
– Бабуня з пекарями випікають п'ять тонн хліба й булок (В. Кучер);
Намолов муки цапок Повний кадуб і мішок. А цапиха із муки Випікає пиріжки (М. Стельмах);
[Квасолиха:] Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб (М. Кропивницький).
2. Пропікати, доводити до готовності.
Звечора в комуні пекли хліб. – Добре випікайте, – наказував товариш Третяк, – а то гості не схочуть їсти (О. Донченко);
Коли гювеч – болгарська національна страва – готовий, його заливають яйцями, збитими з кисляком, і знову випікають, поки не зарум'яниться (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Новостворені недержавні інституції дійшли до того, що за 10 місяців навчання випікають юристів “міжнародного класу” (з газ.).
3. Знищувати вогнем або чим-небудь розпеченим.
Уже на третьому полі Турки-яничари ловили [Степана], До стовпа в'язали, Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Т. Шевченко);
* Образно. Як з пам'яті людської випечеш те, що викарбувалося міцно, від дідів-прадідів передане? (А. Хижняк).
4. Робити знаки чим-небудь розпеченим; випалювати.
Витесавши веретенце, Василько дістав кусок заліза, погрів його на вогні й почав випікати на кудельці різні узори (А. Турчинська);
– Звісне діло – баришник... Звик на крадених конях тавра випікати (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)