вирва
ВИ́РВА¹, и, ж.
1. Вибита ким-, чим-небудь, вирвана силою вибуху яма; вибитий, вирваний отвір.
Вони [хлопці] перелізли через вирву в камінному паркані і сіли серед пустиря (І. Микитенко);
Лінія фронту була, наче широка ораниця, розкопирсана, порита смугами окопів, подовбана вирвами від снарядів (Ю. Смолич);
В лісі з часом усе змінилося. Зникли траншеї. Зрівнялись бомбові вирви (С. Журахович).
2. Глибока яма у дні річки, ставка.
Голуб і Майборода тихо пірнули на дно вирви (В. Кучер);
Густо затемніли по сірому дну чорні, як дьоготь, таємничі вирви (О. Гончар).
ВИ́РВА², и, ж., заст.
1. Викуп, який бере на весіллі з нареченого брат молодої.
За українською весільною традицією, щоб сісти біля нареченої, молодий мусив дати вирву за неї її братові-підлітку (з наук. літ.);
Відомо декілька видів викупів, які просили під час українського весілля у молодого за наречену: ворітне, вирва, весільний пропій (з наук. літ.).
2. Хабар.
Що ж до патрулів, то говорили, що їх видано-невидано по всіх селах. Та всіх чіпають, вирви вимагають. А не даси – б'ють (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)