вирувати
ВИРУВА́ТИ, у́є, недок.
1. Утворювати вир, вири, крутитися, клекотіти.
Каламутна вода плигала на камінні, на глибинних місцях вирувала – несла жовту піну, траву, паліччя (О. Десняк);
Море навколо нас. Воно біснується й вирує (П. Тичина);
// Нестримно рухатися, змінюючи напрямок, повертаючись то в один, то в другий бік (про вітер, полум'я і т. ін.).
Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко);
Стрілянина вщухла, тільки приглушені голоси долітали звідти, де вирувало полум'я (В. Петльований);
* Образно. Я напружено думав, а Береговенко уважно стежив за виразом мого обличчя, ніби намагався вгадати, які думки вирують в моїй голові (Ю. Збанацький).
2. перен. Бурхливо рухатися великою масою; виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками і т. ін.
Різномовна бурхлива юрба кипіла і вирувала, як на ярмарку проти Нового року (З. Тулуб);
Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (М. Чабанівський);
Постоявши кілька хвилин, Максим спустився знову на Хрещатик. Безконечний людський потік вирував і клекотів (І. Цюпа);
За годину майже все село, як бджолиний рій, вирувало, повнилося чутками, розпитуваннями, догадками (І. Сочивець);
// Протікати, відбуватися на повну силу.
Життя у камері вирувало, кипіло у ключ (І. Багряний);
Уже струмлять по них [гілках] весняні соки, уже вирує приховане від людських очей життя (Григорій Тютюнник);
Роль освіти важлива в такому суспільстві, де вирують політичні, соціальні та міжконфесійні пристрасті (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)