вирізувати
ВИРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, ВИРІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РІЗАТИ, іжу, іжеш, док.
1. що. Ріжучи, відокремлювати від чого-небудь або виймати, видаляти з чогось, звідкись.
Хлопчик вирізує гілку з верби і вертається в хату (Леся Українка);
Набрів [Орест] на трав'янисту галявинку і став вирізувати ножем скибки дерну (І. Волошин);
Фотографію Раїси Іванівни з газети вирізаю, під скло на письмовому столі кладу (В. Дрозд);
– А вирізати його [більмо] не можна? – спитав я несміливо (І. Муратов).
2. що. Ріжучи, обрізуючи, виготовляти що-небудь.
Зимових вечорів він же вирізував для дітей фігурки з паперу (О. Полторацький);
Як то кажуть, добре чорту в дудку грати, сидячи в болоті: одну злама, другу виріже (В. Винниченко);
Півника вирізав Ваня, син Андрія Гавриловича (О. Донченко).
3. що. Чим-небудь гострим, ріжучим робити візерунки, написи і т. ін.
Бук дає добрі сколи, на яких можна вирізувати знаки (із журн.);
[Демко:] Перш було: позичив гроші, зараз і закарбував, а посереду карбіжки [карбування] вирізав хрестика, поцілували обоє хреста і потім ту карбіжку за образи... (М. Кропивницький).
4. кого, що. Винищувати холодною зброєю всіх або багатьох.
– Швидко будуть давати шляхтичам баніцію й за те, що вони вирізують хлопські кури та поросята (І. Нечуй-Левицький);
Після уманської різні ляхи вирізали жінок і дітей тих козаків, що поприставали до Гонти (О. Стороженко);
– Василю Назаровичу! В Хомутівцях уланський полк білополяків. Що робити? – Вирізати! – закричав Боженко (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)