вирішувати
ВИРІ́ШУВАТИ, ую, уєш, рідко ВИРІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РІШИТИ, шу, шиш, док., що.
1. з інфін. або підрядним з'ясувальним. Роздумуючи, обмірковуючи, доходити до якого-небудь висновку.
Килигей похмуро оглядав офіцера, ніби вирішував, що з ним робити (О. Гончар);
Одного разу .. жителі села вирішили варту виставити (з легенди);
Він вирішив більше погляду їй не подарувати, думкою за неї більше не згадати (Марко Вовчок);
Стояла спека. І ми вирішили знову йти в ліс до свого улюбленого місця на річці (Олесь Досвітній);
Вирішили, що Лодиженко говоритиме російською мовою, а за переклад брався сам Юсуп (Іван Ле).
2. Знаходити яку-небудь відповідь, розв'язувати питання, проблему і т. ін.
Майже в кожному питанні, яке йому доводилось вирішати, він убачав якусь проблему (Л. Смілянський);
Богдан завжди самостійно вирішував свої справи (Р. Іваничук);
Сподіваюся, що Ви вирішите це питання до свого приїзду до Чернігова (М. Коцюбинський);
Обличчя хлопця було відвертим і простим, воно зробило на ректора хороше враження, і він за цю коротку хвилю вирішив справу і щось тихо сказав секретарці (Григорій Тютюнник);
// Доводити до певного результату яку-небудь дію, стан і т. ін.
Інколи в умовах конспірації одна хвилина вирішує успіх чи провал операції (Ю. Смолич);
Два дні тривав бій, несподіванка вирішила справу (Ю. Яновський);
// Виконувати, здійснювати побудову, розміщення, добір і т. ін. чого-небудь певним чином.
Типи цих будинків і планувальний ансамбль треба вирішувати так, щоб сільські центри набули нових рис .. сучасного міста (О. Довженко).
◇ (1) Вирі́шувати (ріша́ти) / ви́рішити (ріши́ти) до́лю чию – визначати подальше життя кого-небудь.
[Віра:] Що, коли ці папери – єдиний доказ його виновності [вини]... і я мушу сама рішати його долю... Жах... (І. Кочерга);
Щасливий є той, хто на полі в бою Вирішує сміливо долю свою (Л. Костенко);
Його [запорозького гінця] долю повинен вирішити головнокомандувач князь Ромодановський (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)