висковзувати
ВИСКО́ВЗУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ВИ́СКОВЗАТИ, аю, аєш, док., що.
Часто ковзаючи, тручи чим-небудь, сковзаючись, робити слизьким (дорогу, лід і т. ін.).
Люди висковзали стежку настільки, що по ній було важко йти (із журн.);
Дітлахи висковзали гірку саньми.
ВИСКО́ВЗУВАТИ², ую, уєш, ВИСКОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СКОВЗНУТИ, ну, неш, док., розм.
Те саме, що вислиза́ти.
Леся випростується, від необережного руху висковзує з пальців олівець і падає на землю (А. Хижняк);
Володимир намагався не втрачати рівноваги, але розчавлений підошвами чобіт свіжий сніг, ніби крохмаль, скреготів і висковзав з-під ніг (В. Логвиненко);
Катерина кинулася в хату, почала лiзти по драбинi на горище. Висковзували з-пiд нiг щаблi, на плечi й на руки сипались iскри, але це її не спиняло (Є. Гуцало);
Упевнившись, що нікого нема, Василько швиденько висковзнув із своєї схованки (А. Турчинська);
Раптово нахилилась [Марія], поцілувала його в шорстку щоку, висковзнула з рук Бурі (І. Цюпа);
Дівчина висковзнула з його обіймів, і він з розведеними руками на мить застиг посеред хати (М. Стельмах);
* Образно. Життя висковзує з-під старечих ніг – дорого, потом і кров'ю куплене життя (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)