виспівувати
ВИСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СПІВАТИ, аю, аєш, док.
1. тільки недок. Співати, старанно виводячи мелодію, довго, натхненно.
Та сам собі у бур'яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую та плачу (Т. Шевченко);
Марина, збираючи в огороді огірки та стиха виспівуючи, думала про те, з ким то їй доведеться рядом у полі жати (Панас Мирний);
Оленка виспівувала на все горло (К. Гордієнко).
2. що. Співати що-небудь.
Сестра Катря на городі од початку до краю виспівує легенду про брата та сестру, що звінчалися, не впізнавши одне одного (С. Васильченко);
Діти підводили до нього [дощу] свої смагляві мокрі личка і виспівували: “Дощику, дощику, перестань, поїдемо на баштан!..” (О. Довженко);
Дездемона дуже гарно виспівала пісню про вербу (Леся Українка).
3. тільки док., що. Проспівати все або багато чого-небудь.
– Я тебе довго ждала і ждати вже перестала. Виспівала усі пісні, тебе сподіваючись, і доспівалася до сліз (І. Нечуй-Левицький);
Народила мати дитя, виспівала йому всі пісні (Ю. Мушкетик);
Не один десяток пісень складе і виспіває за своє коротке життя Марусенька – надзвичайно вродлива, горда й талановита дочка Гордія Чурая (В. Чемерис).
4. тільки недок. Співати гарно, довго (про птахів).
На дерезі сидів соловейко, та так же виспівує прехороше та голосно! (І. Нечуй-Левицький);
Барвистий щиголь .. радісно виспівував, зустрічаючи весну (А. Шиян).
5. тільки недок., перен. Видавати тонкі протяжні звуки під час певної дії (про інструменти, машини і т. ін.).
Над Дніпром виспівують косарки (І. Гончаренко);
Гостра пилка, заглиблюючись в дерево, виспівує зовсім так, мов жучок-музичка (М. Стельмах);
Шторм бив з гуком і грюком, тонни сизого дроту вже не виспівували й не висвистували, а зловісно сичали, мов тисячі гадюк (П. Загребельний).
6. Проводити певний час у співах, співаючи.
Таке співуче, що ввесь день тобі виспіває (Сл. Гр.).
7. тільки док., кого, що, розм. Добути співами.
Виспівав собі дівчину любу та гарну (Марко Вовчок);
– Ми щось таки виспіваємо. То вже так... Хм! Ну, грай, грай... (В. Винниченко).
8. тільки док., що. Довго співаючи, втратити голос, здатність співати.
Колись співав по ярмарках, а тепереньки тілько луна ходить по світу од його пісень: увесь голос виспівав і бандуру потрощив (О. Стороженко).
9. що. Розповідати про що-небудь у пісні, передавати щось у мелодії; оспівувати.
Шевченкова слава все більше та більше зростала. Це вже був не Кобзар, що виспівує долю рідного народу, а український пророк, що проповідував людям любов, правду та братерство (Панас Мирний);
Еге, багато пригод знає чумацький отаман і не про одну виспівує йому, вимовляє голосна сопілка (М. Коцюбинський);
В пісні бажаю життя виспівати, перетопити в пісню усе, що має світ (Уляна Кравченко);
// Виливати, передавати піснею яке-небудь почуття.
[Семен:] Наодинці й балакаєш з серцем, ніби з людиною, і виспіваєш його й скарги, його й радощі... (М. Кропивницький);
Повій, буйний вітре, од самого моря, Навій мені пісню, щоб виспівать горе (В. Самійленко);
// Вихваляти, прославляти.
– Ти не згоджуєшся? – спитав Петро. – Любов виспівувати? – бевкнув Жук (Панас Мирний);
– Справді, чому я не поетеса? Чому б мені не виспівувати пишними сонетами хоч би й оце зелене зачаровання [зачарування]? (Іван Ле).
10. що і без прям. дод., перен., розм. Говорити багато й довго, твердячи що-небудь або докоряючи комусь.
– Мушу Вам сказати, .. що так не годиться. І почала виспівувати йому за те, що вчора не з'явився на обід та вечерю (В. Козаченко);
// тільки док. Розповісти щось, признатися в чомусь.
– Чекай, зараз ти нам більше виспіваєш! – сказали [сторожі] і зачали переводити з ним слідство по-свойому [по-своєму] (І. Франко);
– Розложити огонь, – наказав Дрозд, – припечемо його трошки, то все виспіва (А. Чайковський);
– Тут він [шпигун] признається. Я вам кажу! Мені він .. виспіває все... (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)