виспівувати

ВИСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СПІВАТИ, аю, аєш, док.

1. тільки недок. Співати, старанно виводячи мелодію, довго, натхненно.

Та сам собі у бур'яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую та плачу (Т. Шевченко);

Марина, збираючи в огороді огірки та стиха виспівуючи, думала про те, з ким то їй доведеться рядом у полі жати (Панас Мирний);

Оленка виспівувала на все горло (К. Гордієнко).

2. що. Співати що-небудь.

Сестра Катря на городі од початку до краю виспівує легенду про брата та сестру, що звінчалися, не впізнавши одне одного (С. Васильченко);

Діти підводили до нього [дощу] свої смагляві мокрі личка і виспівували: “Дощику, дощику, перестань, поїдемо на баштан!..” (О. Довженко);

Дездемона дуже гарно виспівала пісню про вербу (Леся Українка).

3. тільки док., що. Проспівати все або багато чого-небудь.

– Я тебе довго ждала і ждати вже перестала. Виспівала усі пісні, тебе сподіваючись, і доспівалася до сліз (І. Нечуй-Левицький);

Народила мати дитя, виспівала йому всі пісні (Ю. Мушкетик);

Не один десяток пісень складе і виспіває за своє коротке життя Марусенька – надзвичайно вродлива, горда й талановита дочка Гордія Чурая (В. Чемерис).

4. тільки недок. Співати гарно, довго (про птахів).

На дерезі сидів соловейко, та так же виспівує прехороше та голосно! (І. Нечуй-Левицький);

Барвистий щиголь .. радісно виспівував, зустрічаючи весну (А. Шиян).

5. тільки недок., перен. Видавати тонкі протяжні звуки під час певної дії (про інструменти, машини і т. ін.).

Над Дніпром виспівують косарки (І. Гончаренко);

Гостра пилка, заглиблюючись в дерево, виспівує зовсім так, мов жучок-музичка (М. Стельмах);

Шторм бив з гуком і грюком, тонни сизого дроту вже не виспівували й не висвистували, а зловісно сичали, мов тисячі гадюк (П. Загребельний).

6. Проводити певний час у співах, співаючи.

Таке співуче, що ввесь день тобі виспіває (Сл. Гр.).

7. тільки док., кого, що, розм. Добути співами.

Виспівав собі дівчину любу та гарну (Марко Вовчок);

– Ми щось таки виспіваємо. То вже так... Хм! Ну, грай, грай... (В. Винниченко).

8. тільки док., що. Довго співаючи, втратити голос, здатність співати.

Колись співав по ярмарках, а тепереньки тілько луна ходить по світу од його пісень: увесь голос виспівав і бандуру потрощив (О. Стороженко).

9. що. Розповідати про що-небудь у пісні, передавати щось у мелодії; оспівувати.

Шевченкова слава все більше та більше зростала. Це вже був не Кобзар, що виспівує долю рідного народу, а український пророк, що проповідував людям любов, правду та братерство (Панас Мирний);

Еге, багато пригод знає чумацький отаман і не про одну виспівує йому, вимовляє голосна сопілка (М. Коцюбинський);

В пісні бажаю життя виспівати, перетопити в пісню усе, що має світ (Уляна Кравченко);

// Виливати, передавати піснею яке-небудь почуття.

[Семен:] Наодинці й балакаєш з серцем, ніби з людиною, і виспіваєш його й скарги, його й радощі... (М. Кропивницький);

Повій, буйний вітре, од самого моря, Навій мені пісню, щоб виспівать горе (В. Самійленко);

// Вихваляти, прославляти.

– Ти не згоджуєшся? – спитав Петро. – Любов виспівувати? – бевкнув Жук (Панас Мирний);

– Справді, чому я не поетеса? Чому б мені не виспівувати пишними сонетами хоч би й оце зелене зачаровання [зачарування]? (Іван Ле).

10. що і без прям. дод., перен., розм. Говорити багато й довго, твердячи що-небудь або докоряючи комусь.

– Мушу Вам сказати, .. що так не годиться. І почала виспівувати йому за те, що вчора не з'явився на обід та вечерю (В. Козаченко);

// тільки док. Розповісти щось, признатися в чомусь.

– Чекай, зараз ти нам більше виспіваєш! – сказали [сторожі] і зачали переводити з ним слідство по-свойому [по-своєму] (І. Франко);

– Розложити огонь, – наказав Дрозд, – припечемо його трошки, то все виспіва (А. Чайковський);

– Тут він [шпигун] признається. Я вам кажу! Мені він .. виспіває все... (Мирослав Ірчан).