виставати
ВИСТАВА́ТИ¹, стає́, недок., ВИ́СТАТИ, стане, док., чого і без дод., безос., розм.
Вистачати (у 1 знач.).
Сил моїх заледве вистає, аби в собі зберегти святиню (Є. Пашковський);
Як вистало на юшку, то вистане й на петрушку (Номис);
Зрубаю три старі дерева, то вистане матеріалу на рік або й на два (І. Франко);
Ні віків, ні літ, ні миті вже не вистане – рушаю – і перебіжне обрій озираю (В. Стус).
ВИСТАВА́ТИ², стає́, недок., ВИ́СТАТИ, стане, док., діал.
Виступати (у 2, 4 знач.).
Ніч лягла на землю та й вкрилась великою, чорною плахтою, з-під котрої виставали якісь страшні, темні мари (Н. Кобринська);
Наперед виставав високо підмурований ґанок (І. Франко);
Два передні верблюди виставали високо своїми головами понад товпу (О. Назарук).
Словник української мови (СУМ-20)