вистоювати
ВИСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СТОЯТИ, ою, оїш, док., що і без прям. дод.
1. Стояти протягом певного часу.
Чого я відтак ще якийсь час коло того дому вистоював і мов чого вижидав, я сьогодні не знаю (О. Кобилянська);
Довгі хвилини вистоюють перед тією картиною гуртки людей (В. Козаченко);
Підійшов [Саїд] до вікна, біля самого виходу з вагона, і так вистояв до третьої зупинки (Іван Ле);
Я бачу, що матроси годні вистояти по команді “струнко” перед майором.., скільки треба вистояти (В. Логвиненко);
// Стоячи, виконувати або відбувати що-небудь.
Вдень і вночі вистоювали вахту молоді хлопці по своїх місцях, чергували біля гармат бойові обслуги (О. Гончар).
2. тільки док. Утриматися в певному положенні, не звалитися, не опасти.
Між молодої зелені Дуби зимові – нелині. Із міді, мабуть, листя їх, Що в хуртовину вистоїть! (Л. Дмитерко);
А де ж той могутній праявір над водою?.. Ага, ось і він стоїть над руїнами .. Вижив-таки, діду! Вистояв негоду! (М. Стельмах).
3. перен. Витримувати певні випробування, не піддаватися в боротьбі, суперечці і т. ін.
Солдатам в війні – не однакова путь. Хто – бивсь під Москвою, .. А хто в Ленінграді в нічну каламуть Блокаду вистоював (І. Нехода);
[Явдоха:] А то, може, Грицько не вистоїть проти твого Луки Семеновича? (Панас Мирний);
Він – Бармаш – може вистояти, може впасти мертвим, але гарнізон вистоїть (В. Козаченко);
– Не забувайте про радість! Нам треба вистояти... і засіяти зернами життя й творчої радості всесвіт (О. Бердник);
// Залишатися стійким, утримуватися від якої-небудь спокуси, не піддаватися якомусь впливові.
Нехай вони смерди – і він, і Малуша, і ще багато таких людей. А проте ще є в них щось таке, проти чого не може вистояти навіть князь (С. Скляренко);
Є очі, перед якими не вистоїш, яким нічого не відмовиш, очі, які підкоряють (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)