витвір
ВИ́ТВІР, вору, ч.
1. Те, що зроблене, створене і т. ін. ким-небудь і реально існує в тій чи іншій формі.
Різьбярі розіклали свої витвори найтоншої роботи, всипані намистом, міддю, бісером (В. Кучер);
[Флорентієць:] Які були там витвори мистецькі! І все для нас натура і модель – етруська ваза, музи давньогрецькі, античні маски, римська капітель (Л. Костенко);
В основному на полотнах Катерини Білокур зображено дари природи – квіти, плоди, а також витвори людської праці – хліб і цукор (з публіц. літ.).
2. Те, що утворилося в результаті якоїсь дії або розвитку чого-небудь, є породженням, наслідком чогось.
В мені завше зіставалась любов до витворів людської фантазії (В. Самійленко);
– Та й то, я гадаю, Миколо Сидоровичу, що ці терміти – витвір його [брата] хворого мозку. Як, зрештою, і весь його лист (В. Винниченко);
Мій нічний переслідувач хіба не міг бути витвором уяви? (Ю. Винничук).
(1) Ви́твір приро́ди – те, що утворилося, розвинулося, удосконалилося природним чином.
Ягідка гойдалась на тоненькій ниточці, мов справжня сережка, а зверху її прикривала, як парасолька, блідо-червона гранчаста шкірка. Це було маленьке прекрасне диво, художній витвір природи (О. Донченко);
Людина – вінець природи, найскладніший її витвір, найвищий щабель її розвитку (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)