витолочувати
ВИТОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТОЛОЧИТИ, чу, чиш, док.
1. що. Псувати або знищувати посіви, городину, траву і т. ін., ударяючи, ходячи, їздячи по них, пасучись на них і т. ін.
До косаря прямо травою, витолочуючи її, під'їжджає економ (М. Стельмах);
Не дав Бог жабі хвоста, а то б усю траву витолочила (приказка);
– Одарко! – гукнув він в пекарню. – Хто це витолочив квітки? (І. Нечуй-Левицький);
Давно вже чужі винищили могутні дуби, витолочили очерети і вибили дичину, тепер плавні світять пеньками й невеликим чагарником (Б. Антоненко-Давидович);
Сильна злива і град витолочили городи (з газ.).
2. кого, що, перен. Нищити, убивати кого-, що-небудь.
Богун .. з останнім військом .. налетів на татарів [татар], витолочуючи кіньми тих, що ще спали, і рубаючи тих, що вже прокинулися (А. Кащенко);
– Найгірше, що вся місцевість навколо танкодоступна, – скаржився Маковей через бруствер Хаєцькому. – Якби він був зіпхнув нас звідси, з цього насипу, то ніхто б не добіг до лісу... Витолочив би всіх серед поля гусеницями... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)