витонченість
ВИ́ТОНЧЕНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. ви́тончений 2–4.
Васса ще озирнула себе з ніг до голови... і, цілком певна неабиякої краси й витонченості свого тіла, сіла до рояля (Г. Епік);
Згодом художник став надуживати як вишуканістю кольорів, так і витонченістю форм (Л. Дмитерко);
Ад'ютант мав феноменальну пам'ять і виключну хоробрість. Генералу подобалась його витонченість, і такт, і навіть його романтично-донжуанська душа (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)