витоплювати
ВИТО́ПЛЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ВИ́ТОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́топлять; док.
1. тільки док., що і без прям. дод. Нагріти приміщення, спаливши яке-небудь паливо в печі, грубі і т. ін.
І ти осталася, небого. І не осталося нікого З тобою дома. Наготи Старої нічим одягти І витопить зимою хату (Т. Шевченко);
– Робота моя неважка, – витоплю піч, зварю їсти (Панас Мирний);
Демко в хаті довго ждав на брата. Жінка його уже витопила в печі (І. Франко);
У хаті – справжня текстильна фабрика. Як тільки витоплять жінки, мерщій за прядки сідають (А. Головко).
2. що. Нагрівати що-небудь (сало, вощину, смолу і т. ін.), щоб воно стало рідким або щоб виділилося що-небудь рідке, плавке.
– Новинка, в мене в першого це ви побачите: сонце витоплює віск, – пояснює господар не без гордощів (О. Гончар);
Із сала на невеликому вогні витоплюють смалець (з газ.);
* Образно. – Побачить вона [Параска]! Згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала в піст (І. Нечуй-Левицький).
3. що. Одержувати метал, розжарюючи руду.
Порались біля горнил і чорношкірі гамарники, витоплюючи залізо (О. Ільченко);
– Отут, на цьому схилі, добувають руду. Виносять її з ями корзинами. Тут-таки недалеко й витоплюють метал з руди (В. Владко);
Я з батьком та братами копав болотну руду і витоплював з неї крицю, сиріч залізо, і возив до Києва на продаж (В. Малик);
Скільки витопив металу мій хороший, добрий дід (М. Упеник).
ВИТО́ПЛЮВАТИ², юю, юєш, недок., ВИ́ТОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́топлять; док., кого, що.
Топити у воді всіх або багатьох.
Розсію, розвію я сам ворогів, В дунайській їх витоплю хвилі, А сам відпочину посеред степів, З конем на високій могилі... (Л. Боровиковський);
Тухольці, очевидно, не хотіли дожидати, аж поки вода настілько [настільки] прибуде, щоб спокійно витопити нужденні останки монголів (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)