витрухати
ВИТРУХА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ТРУХНУТИ, не; мин. ч. ви́трух, ла, ло, док.
Ставати трухлявим; вигнивати.
Одним із способів створення вуликів у давньоруські часи був такий: з придатного дерева зрубували верхівку, вибирали зверху в стовбурі заглиблення, щоб у ньому збиралася вода і витрухала середина (із журн.);
Скрипить дуплиняна деревина від вітру! Зовсім, здається, зогнила: середина витрухла, випала, а не пада – скрипить (Панас Мирний);
* Образно. [Кармелюк:] Легше зрушити гору кам'яну, ніж панську душу. Душа їх скам'яніла і витрухло серце (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)