витрухати
ВИТРУХА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ТРУХНУТИ, не; мин. ч. ви́трух, ла, ло; док. Ставати трухлим; вигнивати.
Скрипить дуплиняна деревина від вітру! Зовсім, здається, зогнила: середина витрухла, випала, а не пада — скрипить (Мирний, III, 1954, 129);
*Образно. [Кармелюк:] Легше зрушити гору кам’яну, ніж панську душу. Душа їх скам’яніла і витрухло серце (Вас., III, 1960, 486).
Словник української мови (СУМ-11)