витівка
ВИ́ТІВКА, и, ж.
1. Учинок, дія, вигадка, що виходять за межі узвичаєних норм поведінки.
Муляр почав висміювати панську витівку (С. Васильченко);
Остання витівка княгині Ольги дуже роздратувала і вкрай розсердила імператора (С. Скляренко);
Знайшов [Антін] стару шлею, зняв її, примірив до себе, закріпив посторонки, а Катерина тільки дивилася на його витівку (С. Чорнобривець);
// Вигадка з метою обдурити кого-небудь або нашкодити комусь.
Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко).
2. Що-небудь сказане або зроблене для розваги, сміху; жарт.
Омелько вважав себе за надзвичайного коміка, і не раз увесь клас сміявся з його витівок (О. Донченко);
Коли б тільки не повсякденні витівки дівчат, яким неодмінно ото кортіло шарпнути його за чуба, бринькнути по губах і конче сховати під час обіду Мишунину ложку (Ю. Яновський);
Хто тепер розважатиме Веселу своїми витівками, жартами? (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)