витівка
ВИ́ТІВКА, и, ж.
1. Вчинок, дія, вигадка, що виходить за межі звичайних норм.
Муляр почав висміювати панську витівку (Вас., І, 1959, 90);
Остання витівка княгині Ольги дуже роздратувала і вкрай розсердила імператора (Скл., Святослав, 1959, 143);
Знайшов [Антін] стару шлею, зняв її, примірив до себе, закріпив посторонки, а Катерина тільки дивилася на його витівку (Чорн., Визвол. земля, 1950, 44);
// Вигадка з метою обманути кого-небудь або нашкодити комусь.
Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (Горд., II, 1959, 16).
2. Що-небудь сказане або зроблене для розваги, сміху; жарт, вигадка.
Хвацький на витівки, та тупий до справи (Укр.. присл.., 1955, 390);
Омелько вважав себе за надзвичайного коміка, і не раз увесь клас сміявся з його витівок (Донч., IV, 1957, 277);
Коли б тільки не повсякденні витівки дівчат, яким неодмінно ото кортіло шарпнути його за чуба, бринькнути по губах і конче сховати під час обіду Мишунину ложку (Ю. Янов., II, 1954, 129).
Словник української мови (СУМ-11)