витівник
ВИТІВНИ́К, а́, ч.
1. Людина, схильна до витівок; вигадник.
Колись в МТС юнак славився як кращий механік, а серед молоді — неперевершений витівник (Грим., Син.., 1950, 109).
2. Організатор масових розваг, забав.
Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста. Це розпорядник весілля, масовик-витівник (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 45).
Словник української мови (СУМ-11)