витівник
ВИТІВНИ́К, а́, ч.
1. Людина, схильна до витівок; вигадник.
Колись .. юнак славився як кращий механік, а серед молоді – неперевершений витівник (Я. Гримайло);
Жартуни та витівники, найвірніші наші друзі, надовго вони тепер помандрують по чужих стежках, зникнуть для нас на все літо, загубляться у безвісті хуторів... (О. Гончар);
// Людина, родом занять якої було розважання публіки різними витівками, трюками, фокусами і т. ін.
Кілька разів під час обіду до палати заходили карлики-блазні й витівники, що розважали гостей всілякими жартами, робили дивні вправи, поглинали вогонь (С. Скляренко).
2. Те саме, що масови́к 2.
У камері виділявся рухливістю й балакучістю молодий чоловік Рум'янцев, що донедавна працював витівником у місцевому робітничому клубі (Б. Антоненко-Давидович);
Молодих запрошують до хати, у якій вступає в свої права весільний староста – розпорядник весілля, масовик-витівник (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)