витівати
ВИТІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТІЯТИ, ію, ієш, док., перех. і неперех. Вигадувати що-небудь, робити щось незвичайне.
— То вона тілько таку ману пуска та витіва і грамоти, і школу (Мирний, IV, 1955, 14);
Брався [Юра] за найважчі справи і навіть витівав неймовірні речі (Коз., Вибр., 1947, 61);
// Робити різні витівки, жартувати, пустувати.
Вперше Юхимині перехотілося дуріти, як завжди вона витівала з парубками (Ю. Янов., II, 1958, 375);
[Пріська:] О… це вже знову витіяв щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з чоловіком (Вас., III, 1960, 78).
Словник української мови (СУМ-11)