вихвалка
ВИ́ХВАЛКА, и, ж., розм.
Те саме, що хва́стощі.
Такі походи хоча спершу й будили якийсь сум і острах у душі Максимовій неправдою, крадіжкою, .. при такому товаристві, при гульні та вихвалках одного перед другим своєю силою, своєю вдатністю – стирали ту чорну думку (Панас Мирний);
Секретар .. сидить серйозний, слухає рясні вихвалки, підтакує (О. Гончар);
Як колись проклинала порання коло свиней, науку у вікарія Скарбського, п'яні вихвалки отця Лісовського, а тепер усе це згадувалося, мов утрачений рай (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)