виходжати
ВИХОДЖА́ТИ, рідко ВИХОЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., поет.
Іти звідки-небудь або кудись; виходити.
Скоро стала козачка козацький голос зачувати, Та вона не стала проти нього дверми виходжати, Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати (з думи);
Тойді [тоді] на ґанок вихожає І до громади промовляє Петрусь. І каже: – Я зробив, Я генерала отруїв (Т. Шевченко);
Я уранці виходжала, Золотеє жито жала (М. Рильський);
З куреня виходжає знайомий рибалка (О. Ющенко);
// Повагом ходити, виступати.
Увечері, мов зоря тая, Марія з гаю вихожає Заквітчана (Т. Шевченко);
Яке безмежжя! Небеса безкраї. Ромашка сяє, ніжна і проста. У тім степу людина виходжає, Надурожай безмежно вироста (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)