вицвілий
ВИ́ЦВІЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до ви́цвісти.
Гості кинулися до стіни, припали очима до вицвілої на сонці фотографії трьох солдатів (В. Кучер);
Чужа була немолода, негарна, з подовгастим лицем, з товстими, вивернутими губами, передчасно вицвіла жінка (Ірина Вільде);
// у знач. прикм. Невиразного кольору; безбарвний.
Настя майже одних літ зо мною, але в неї вже двойко дітей і жовте, вицвіле обличчя (Я. Качура);
Карі, вицвілі, розумні очі Безпалого дивилися сумно і ледь винувато (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)